Сихів сакральний

Сакральний маршрут включає в себе 12 релігійних об’єктів Сихівського району й долається на одному диханні впродовж дня. Йдучи цим шляхом, Ви матимете нагоду відвідати Церкву Пресвятої Трійці, яку збудував Гетьман Хмельницький і помолитися в Церкві Різдва Пресвятої Богородиці на тому місці, де понад 20 років тому стояв Папа Іван Павло ІІ

Основний маршрут

1. Церква Пресвятої Трійці

Пам’ятка архітектури, єдина автентична дерев’яна церква на території Львова. Саме з Церкви Пресвятої Трійці варто починати знайомство з сакральним Сиховом, адже її історія сягає ще 1600-х років.

Улюбленою версією появи церковки є, так звана, козацька. Ніби-то саме військо Богдана Хмельницького збудувало її у 1654 році. Цю дату підтверджує табличка при вході, а місцеві жителі вже звично називають Троїцьку церкву «Козацька».  Однак за останніми даними, знайденими в архівах Кракова, цю автентичну пам’ятку спорудили мешканці Сихова на півстоліття раніше, у 1600 році, тобто ще до часів Хмельниччини. 

Парафія церкви охоплювала села Сихів та Козельники. Її парохом до 1941 року був о. Андрій Іщак – відомий науковий діяч та душпастир за покликанням. Його ж у 2001 році Іван Павло ІІ проголосив блаженним під час свого візиту до Львова.

За радянських часів церква була зачинена і лише у 1990 році її повернули греко-католицькій громаді. Повна реставрація будівлі та іконопису завершилась у 2009 році.

На жаль, до наших днів не вистояла дзвіниця Троїцької церкви, але зберігся цінний стінопис 1683 року. Серед розписів є погрудні зображення святих воїнів – Теодора Тиронського, св. Юрія та св. Дмитра. Вище них знаходяться сцени зі Старого Заповіту: «Йон викинений з черева китового» і «Гостина в домі Авраама». Над ними намальовані «Страсті Христові». Є й епізод «Воздвиження Чесного Хреста» з меценатами церкви зображеними навколішках та «Страшний суд». Купол прикрашає улюблений в мистецтві образ Христа Пантократора.

До речі, саме завдяки цим старовинним розписам Церква Пресвятої Трійці залишилась на рідному місці. Адже у 80-х роках ХХ ст., при активній розбудові Сихівського масиву, її хотіли перенести до Музею народної архітектури та побуту. Завадили цьому задуму стінописи, котрі могли б просто не витримати такого переміщення. Тому «Козацька» церква досі залишається оазисом спокою там, де й народилася, оберігаючи минуле й сьогодення, відмежовуючи старий і новий Сихів.

2. Храм Зіслання Святого Духа УГКЦ

Це один із найбільших новозбудованих храмів на Сихові, який анітрохи не ховається в оточенні численних багатоповерхівок. Але попри помпезні розміри, його екстер’єр та інтер’єр доволі аскетичні. Всередині храму немає розписів на стінах – лише безліч ікон зі зображенням стародавніх та сучасних святих, а також сюжетів релігійної тематики. Мінімалізм та світлі кольори в дизайні дозволяють прихожанам заховатися від міського шуму, зосередитися на своїх думках та не відволікатися на деталі.

У 1997 році з благословення владики Володимира Стернюка освятили територія, хрест і наріжний камінь для будови храму. Через хворобу і постійну зайнятість владика делегував уділяти посвячення через о. Володимира (Василя) Вороновського – відомого монаха-студита, екзорциста. 

Саму ж парафію  Зіслання Святого Духа заснував отець Михайло Литвин. Після чого парафіяни збудували каплицю і у 2006 році почали будувати храм. 13 жовтня 2013 року Високопреосвященний Архиєпископ і Митрополит Львівський владика Ігор у співслужінні собору священиків очолив першу Літургію в новозбудованому храмі. У  2014 році  Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архиєпархії з пастирським візитом відвідав парафію та окропив захристії. 

3-4. Храм Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ПЦУ

Свято-Володимирська церква РПЦ

Зовсім неподалік найбільшої сихівської церкви, ніби для контрасту, розташувалися два маленькі храми. Вони стоять пліч-о-пліч на одному подвір’ї, їх легко переплутати, навіть покровитель в них один – святий Володимир. Та попри такі збіги, ці храми зовсім різні. Відмінності не лише у географії вулиць, але і в географії впливу. 

Суперечка між храмами розпочалася ще в 1992 році, коли одна громада УПЦ МП, що була на Сихові, вирішила абсолютною більшістю приєднатися до об’єднавчого собору і стати частиною УПЦ КП. В цій громаді було два священики. Настоятель храму підтримав рішення більшості і перейшов у КП, а молодший священик з меншістю прихожан залишився в МП. Ось так утворилися дві різні парафії, кожна з яких хотіла утриматися на своєму колишньому місці. Так на парафіяльному подвір’ї окрім храму Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого, котрий перейшов до КП, з’явилась дерев’яна Свято-Володимирська церква РПЦ.

Попри спроби обох церков співіснувати мирно та заклики Православної церкви України не розпалювати міжконфесійні війни, все ж не завжди виходить уникнути конфузів та протестів. Способи вирішення ситуації цих парафій розшукується уже тривалий час, а поки обидва храми залишаються мовчазним пам’ятником протиріччю.

12 вересня 2021 року Предстоятель ПЦУ, Митрополит Київський і всієї України Епіфаній відвідав парафію Святого Володимира Великого, що на проспекті Червоної Калини, 89, та освятив хрест під будівництво нового українського православного храму.

5. Римо-католицька парафія Святого Архангела Михаїла

Багато місць на Сихові пов’язані з постаттю Івана Павла ІІ і ця парафія не є винятком. Саме цей папа колись у Ватикані освятив наріжний камінь для майбутнього костелу. Адже на період 1995 -2015 років усі Літургії відправлялися стараннями першого повоєнного пароха Войцеха Двороха у лісничому будинку Потоцьких на вулиці Лісній. Тут же були й катехитичні класи. Та кількість прихожан поступово зростала, а отже виникла потреба зведення більшого храму. 

В 2008 році громада розпочала будувати костел. Автором проекту став відомий польський архітектор Станіслав Нємчик, лауреат почесної нагороди SARP, охрещений «польським Гауді». У 2000 році Іван Павло ІІ нагородив архітектора відзнакою Pro Ecclesia et Pontifice, а в 2011 році Станіслав отримав медаль Per artem ad Deum (Через мистецтво до Бога), яку заснувала Папська рада в галузі культури. 

До українських норм проєкт підлаштувала львівська фірма AFG, під керівництвом Івана Ханука. Відповідальним за будування став сам о. настоятель Яцек Kоцур. Костел не прив’язували до якогось конкретного архітектурного стилю. Зі слів настоятеля, він спроєктований так, щоб віряни не були відділені від вівтаря, незалежно від того, в якому куточку храму вони знаходяться. Костел Святого Архангела Михаїла однозначно приковує до себе погляд, адже виглядає водночас і стильно, і автентично. Внутрішнє оздоблення просте та сучасне. А сам храм збудований не з нової цегли, а з залишків старих будинків, котрі  мали зносити. Це додає родзинки і виглядає так, що храм лише обережно відновили, а не будували наново.

Будмайданчик освятив Архієпископ Мечислав Мокшицький, котрий також під час престольного свята 26 вересня 2015 року благословив новий костел. Саме опісля цієї події у храмі почали відправляти Святі Літургії. 

Парафія св. Михаїла може пишатися тим, що має унікальну церковну реліквію – білу сутану папи Івана Павла ІІ, яку він носив в останні роки свого життя. Сутану громаді подарував архієпископ-митрополит Львівський Мечислав Мокшицький, який був особистим секретарем Івана Павла ІІ. Таких реліквій в Україні лише дві.

6. Молитовний дім християн віри євангельської Голгофа

Дім молитви ХВЄ «Голгофа» ще одне впізнаване місце Сихова. Збудований він завдяки фінансовій допомозі, яку надала діаспора, зокрема, євангельські церкви Канади. 

Архітектура споруди гармонійно поєднується з типовою забудовою району. Ефектні вертикальні ребра фасаду мають проміжки заповнені склом. Це створює ілюзію простору молитовного залу, та забезпечує якісне природнє освітлення і візуальний зв’язок із лісопарковою зоною. Тут панує цілковита гармонія і архітектурна продуманість. Будівля ніби виростає з зеленої зони та привертає увагу до себе. А зал для молитов, до речі, просторий і без візуальних хитрощів – у собі він може вмістити одночасно близько 2000 людей. 

У будівлі молитовного дому є адміністративні приміщення, викладацькі кімнати, навчальні аудиторії, зал для служінь, комп’ютерний клас, бібліотека з читальним залом. Також у будівлі передбачено гуртожиток, який одночасно може вмістити до 100 семінаристів, кафетерій, спортивний зал та інше. На сьогодні будівля молитовного дому та семінарії при ній є одним із найбільших протестантських духовних закладів у Західному регіоні України. 

Рішення про спорудження комплексу, який би складався з дому молитви та інтегрованого у нього богословського навчального закладу, було прийняте Львівською церквою ХВЄ «Віфанія». В кінці 1980-х років Львівська міська рада також підтримала наміри і надала для будівництва земельну ділянку поряд із лісопарком. Спорудження тривало з 1990-го до 2006 року. Ускладнювало будівництво масштаби комплексу та обмежені фінансові можливості невеликої спільноти протестантів у кризовий період 1990-х років.

У 1999 році семінарія розпочала свій перший навчальний рік, а урочисте відкриття відбулося лише наприкінці 2012 року. На ньому були присутні представники інших християнських конфесій та гості з США, Чехії, Норвегії та Швеції, що зробило подію доволі інтернаціональною.

7. Мурал Андрея Шептицького

Мурал створений у рамках проєкту Управління культури міської ради під керівництвом мистецтвознавиці, викладачки Львівської національної Академії мистецтв Христини Береговської. Ідейними натхненниками стали художник Святослав Владика та отець Орест Фредина, настоятель Церкви Різдва Пресвятої Богородиці. В команді зі Святославом над муралом працювали також Валентин Гричишов, Наталія Пальчинська, Микола Куцик, Ольга Дмитрук, Глафіра Щербак та група Sacred Universe. 

Професійні митці, художники-монументалісти виконували роботи майже 10 днів. Їх надихала постать митрополита, котрий безумовно залишив слід в історії України, став символом доброти та служіння. Свого часу він розбудував греко-католицьку церкву як в Україні, так і за кордоном, спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям, заснував Національний музей у Львові, а також був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму. Коли українці на Галичині були під різними впливами, він будував державу, розвивав освіту, будував лічниці, проводив соціальну роботу, помагав засновувати страхові компанії й банки. Його завданням, як він сам казав, завжди було будувати «хату» – Україну та усе українство, яке розкидане по цілому світі.

В містах по усій країні є багато настінних написів, котрі містять вислови Андрея Шептицького, безліч його маленьких зображень, але саме Сихівському району пощастило мати ось такий масштабний арт-об’єкт цієї не менш масштабної та легендарної постаті. Цей мурал нагадує нам про важливість тієї «невтомної праці» для України, про яку завжди нагадував митрополит Андрей, і без якої неможливо будувати країну чи навіть власний район.

Хоча спочатку зображення Андрея Шептицького повинне було прикрашати Святоюрівську гору, але з технічних причин його перенесли на Сихів. Та нова локація муралу дуже пасує, адже він майоріє у повний зріст будівлі, котра стоїть навпроти Церкви Різдва Пресвятої Богородиці, і одразу впадає в око перехожим. 

Сам мурал складається з двох частин: на одній частині – зображено митрополита як молодого графа та мецената, а з іншої – як мистецького та громадського діяча, якого малює галицький художник Михайло Мороз. Також можна помітити невеличке зображення Шептицького, який спілкується з пластунами. 

Урочисте відкриття муралу відбулося 29 липня 2020 року в честь 155 річниця від народження митрополита.

8. Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Ця церква має одразу декілька гордих «най» – вона є найбільшою на Сихові, однією з найбільших у Львові та нараховує одну з найбільших парафій в Україні. Не даремно уже багато років саме Церква Різдва Пресвятої Богородиці є символом та візитівкою Сихівського району. 

Історія церкви розпочалася символічно у Світлий вівторок великого свята Христового Воскресіння. Надворі був 1990 рік і для української церковної спільноти нарешті наставали кращі часи, адже з крахом радянської імперії руйнувалися також заборони та припинялися гоніння. І ось 17 квітня неподалік кінотеатру ім. Олександра Довженка у присутності десятитисячної громади єпископ Филимон (Курчаба) посвятив камінь під будівництво, як в сихівському народі кажуть, «Великої церкви».

Відтоді протягом півтора року першим її настоятелем був відомий уже о. Василь Вороновський. Богослужіння відправлялися біля місця посвяченого каменю, на престолі під нетривким покриттям. А за кошти, зібрані в громаді, розпочалося будівництво каплички, і вже 21 вересня 1991 року, на храмовий празник Різдва Пресвятої Богородиці, у ній було відслужено святкову Літургію. 

Згодом отець Василь Вороновський залишив парохію, відчуваючи в собі покликання і надалі розбудовувати нові святині. Настоятелем церкви став отець Євген Бойко. В цей час була заснована Вівтарна та Марійська Дружини.

Майбутня церква розташовувалася в самісінькому серці Сихова, тому було проведено цілу виставку-конкурс проєктів для храму, аби знайти серед них справді найкращий. Переміг проєкт канадського українця, знаменитого архітектора Радослава Жука. 

Від квітної неділі 1994 року адміністратором парохії став отець Орест Фредина і вже з наступного року розпочалася будова церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Будівництво тривало упродовж 1995–2000 років. Разом із мурами росла й кількість парафіян, утворювалася церковна спільнота. Посвячення церкви Різдва Пресвятої Богородиці відбулося 8 жовтня 2000 року і здійснив його владика Любомир (Гузар), на той час єпископ-помічник Львівський.

26 червня 2001 року стало історичним не лише для львів’ян, але й для нової парафії зокрема. Саме на площі перед церквою Різдва Пресвятої Богородиці відбулася знаменна подія в історії УГКЦ — зустріч Папи Римського Івана Павла ІІ з молоддю, в якій взяло участь близько півмільйона людей. Після цього ім’ям папи назвали площу перед новозбудованим храмом. У річницю візиту біля церкви було відкрито реалістичний бронзовий пам’ятник Римському Архиєрею, а в 2007 р. урочисто відкрито парк ім. Івана Павла ІІ, де тепер люблять проводити час сихівчани, особливо в період цвітіння сакур, подарований японським послом. 

Зараз Церкву Різдва Пресвятої Богородиці можна назвати центром не лише релігійного життя, але й соціального. Наприклад, тут починався фестиваль «Різдвяна радість», на який згодом почали приїжджати колективи з усіх куточків України. При храмі діють 12 спільнот, камерний хор «Теотокс» та юнацький хор «Святого Миколая», працює катехитична школа, різноманітні гуртки та навіть доступні консультації з психологом.

А також, переглянувши безліч світлин в соцмережах, Церкву Різдва Пресвятої Богородиці сміливо можна назвати найфотогенічнішою локацією Сихова.

Додаткові точки маршруту

9. Храм Собору Івана Хрестителя УГКЦ

У 2000 році біля школи №72 о. Василій Вороновський поставив хрест. Так почалась історія ще одного сихівського храму. Зібралась невеличка громада, вірні молилися біля хреста, а також перші богослужіння звершувалися у приміщенні сусідньої школи. 

26 серпня 2001 року було заложено і освячено наріжний камінь, розпочалося будівництво церкви. Цього ж року в день святого Миколая віряни на чолі із першим адміністратором парафії о. Іваном Павличем вперше увійшли до новозбудованої церковці. 22 грудня 2001 року було освячено храм та присвячено його празнику Собору св. Івана Хрестителя.

У 2013 році настоятелем став о. Іван Колодій. 

Після Томиної неділі у 2015 році будівлю старої церковці було розібрано і розпочалось будівництво нового більшого храму. Вже 17 січня парафіяни отримали нове місце для молитви.

Цікавою є ікона Пресвятої Богородиці, що розв`язує вузли, котра знаходиться в цьому храмі. Це копія чудотворного оригіналу.

Історія появи ікони приводить нас до жертводавця Єроніма Амвросія Лангенментеля, священика і доктора канонічного права з храму святого Петра в Перлаху. Саме він замовив цей образ для свого сімейного вівтаря через події, які відбулися в його родині.

Дід священика Вольфганг Лангенментель був на межі розлучення зі своєю дружиною Софією Ренц і через це звернувся за допомогою до Якова Рема, священика з Інгольштадту.  Отець Яків був мудрим, благочестивим, винятково розумним і відомим тим, що мав видіння Діви Марії. Він давав поради Лангенментелю і молився за його шлюб.

28 вересня 1615 року, отець Рем молився перед образом Діви Марії «Богородиця Снігів», розташованої в каплиці монастиря. Отець Рем підніс весільну стрічку пари, розв’язуючи вузли і розгладжуючи її, в результаті чого біла стрічка стала такою яскравою, що ніхто не зміг би відтворити її. Пара змогла уникнути розлучення і зберегти шлюб.

Єронім з онуком пожертвували сімейний вівтар, в пам’ять переходу століття в 1700 році, така була традиція в церкві Святого Петра з Перлаху. Частина Вівтаря була присвячена «Пресвятій Діві Доброї Поради», де була історія їхньої сім’ї.

Канонічне зображення, написане Йоганном-Мельхіором-Георгом Шміндлером в стилі бароко близько 1700 року, зберігається в церкві св. Петра в Аугсбурзі, Німеччина. Сам художник змальовує картину як Діва Марія, яка «розв’язує» вузли на стрічці подружнього життя, показуючи, як засмучений шляхтич Вольфганг йде до монастиря у супроводі Архангела Рафаїла.

Таке зображення Богородиці відрізняється від інших звичних нам. Люди приходять до ікони з проханням «розв’язати» життєві труднощі та знайти поради. 

10. Храм Введення в Храм Пресвятої Богородиці УГКЦ

Церква Введення в Храм Пресвятої Богородиці, розташована на вулиці Чукаріна, перед нею знаходиться невеличкий сквер, де люблять відпочивати місцеві разом із дітьми. 

Освятили церкву у 2011 році. Будівництво тривало майже 10 років і починалось з невеликих служб біля хреста у неділі та на великі свята — зараз у храмі щонеділі проводять чотири Служби Божі.

11. Храм Святого Пророка Божого Іллі ПЦУ

Розташований між храмом Введення в Храм Пресвятої Богородиці УГКЦ та духовною семінарією святого Духа УГКЦ. Належить до КП та є однією із найменших на Сихові.

12. Храм святого архистратига Михаїла УГКЦ

Це була перша римо-католицька святиня на Сихові, збудована коштом парафіян у 1910 році. Тоді вона мала вона вигляд маленької каплиці і носила назву Пресвятої Діви Марії Королеви Польщі. В 1912-1913 роках, коштом родини Сеферовичів постала мурована неоготична каплиця.

У 1936 році Отець Телесфор Габриль знову ж на кошти парафіян, яких тоді числилося 1 400 віруючих, перебудував каплицю за проектом архітектора Анджея Фридецького, розширивши її до розмірів костелу. З’явилася більша нава у формах стилю функціоналізму, поєднаному з елементами неоготики: стрільчасті вікна, контрфорси. Попередній храм став пресбітерієм нового.

У 1946 році радянська влада закрила храм. Останній адміністратор парафії отець Юстин Костек та частина парафіян виїхали до Польщі, забравши із собою костельне майно з парафіяльної святині та каплиці у Пасіках-Зубрицьких, а ключі від храму передали місцевим греко-католикам. Проте, наприкінці того ж року храм перейшов до Московського патріархату, парохом храму став православний священик, який прибув з Волині.

У 1990 році відбулося опитування парафіян про приналежність до релігійних конфесій. Більшість голосів було за УГКЦ. 15 липня 1990 року рішенням виконкому Червоноармійського району міста Львова церква святого архистратига Михаїла була передана у власність греко-католицькій громаді.

Храм знаходиться на вулиці Зеленій, у всіх значеннях цього слова. Від основного Сихівського масиву його відділяє залізнична колія, а зовсім неподалік знаходиться старенька станція «Сихів».

0